Коротка історична довідка

Пам’ятки історії та архітектури

Коротка історична довідка

Мараморош – це живописна східна частина Закарпаття, територія басейну гірської Тиси. Звідси, через розрив гірської гряди – т.зв. “Хустські ворота” Тиса свої бурхливі води виносить в Закарпатську низовину і далі до Дунаю.

В західній частині Мараморошу розташований Хустський район, площа якого 1,0 тис.кв.км. (1/12) площі області. Де зливаються дві гірські річки – Тиса, Ріка, та невеличка Хустець розкинувся старовинний Хуст – центр Хустського району, з 1998 р. – місто обласного підпорядкування. Населення міста біля 35 тис.чол.. причому по щільності тут найвищий показник серед міського населення області (3235 чол. на кв.км.). загалом населення району разом з м.Хуст та смт.Вишково біля 138 тис.чол.. Південні межі району проходять по державному українсько-румунського кордону. Характерним є ландшафт Хустщини: рівнинно-терасові долини річок Тиса та Ріка і гористі масиви, які займають до 60 % території району. Найвища точка Хустщини – вершина гори Менчул ( 1501 м ) на межі з Тячівським районом. Гори вкриті лісом з полонинами на високогір”ї. Загальна площа лісів району понад 50 тис.га. На території району два основні родовища мінеральних вод – Шаянське (де розмістилась курортна зона кількох санаторіїв та пансіонатів) та Драгівське. В с.Велятино є пансіонат термальних вод, а в с.Олександрівка джерело соленої води. Біля с.Сокирниця велике родовище цеолітів (розвідані запаси біля 100 млн.тон) та завод на виробництву дрібно фракційного цеоліту – цінного фільтруючого і сорбентного матеріалу.

В окремих селах існують народні промисли. Особливої популярності набули вироби умільців лозоплетіння с.Іза відомі і за межами України. У чотирьох селах району збереглися дерев”яні церкви псевдоготичного стилю народної архітектури, яким понад 300 років.

Історія Хуста і Хустщини сягає в глибину століть, про що свідчать сиві руїни на Замковій горі, яка височить над містом. Власне виникнення самого міста пов”язують із початком спорудження кам”яного замку на цій горі у 1090р. в результаті просування в регіон Верхнього Потисся влади угорських королів і підпорядкування території ранньофеодальній угорській державі. Однак укріплений населений пункт на горі існував і до цього, а розселення давньослов”янського населення в долинах річок цієї густозалісненої тоді території відбувалася ще значно раніше. За переказами та історичними даними зведення основи замку тривало понад вік (свого часу було знайдено камінь з висіченою на ньому датою 1191р.). Після цього споруда неодноразово добудовувалась, укріплювалась і зростала, була власністю місцевих феодалів, коронованих осіб, держави. Замок був підступно здобутий і спустошений ордою Батия весною 1241 року, але мужньо вистоював в ході послідуючих численних татарських і турецьких нападів.

В 1329р. угорський король дарує Хусту і Вишкову (в числі п”яти мараморошських містечок) право коронних міст, за яким міський люд звільнявся від влади та податків на користь місцевого феодала і запроваджувалися елементи Магдебурзького права.

Хустський замок охороняв “соляний шлях”, що пролягав від солотвинських копалень вздовж Тиси. Він відігравав стратегічну роль перебуваючи у складі різних державних утворень: Угорського королівства до 1526р. (коли зазнавши поразки від турків королівство розкололося на три частини), Трансільванського (Семигородського) князівства, де замок і територія стали об”єктом тривалої боротьби двох ворогуючих сторін – австрійських імператорів і трансільванських князів аж до початку Х V ІІІ ст..

За часів Австрійської імперії з середини Х V ІІІ ст.. замок втрачає своє стратегічне значення. Після удару блискавки у порохові склади (3 липня 1766р.) стає фортифікаційно непридатним і поступово перетворюється в руїни.

Цікава подія мала місце в регіоні Мараморошу в 1656-57 рр. Коли трансільванський князь Дьєрдь ІІ Ракоці уклавши союзну угоду з гетьманом Богданом Хмельницьким зібрав біля Вишкова 30 тисячну трансільванську армію і рушив через Карпати на шляхетську Польщу. Однак, спільні воєнні дії закінчилися поразкою і польські війська вдерлися в Закарпаття. Було спустошено багато міст і сіл, але Хустський замок польські війська не здобули.

В другій половині ХІХ ст.. невеликий Хуст в складі Австро-Угорської імперії перетворюється у відомий в карпатському регіоні ремісничий торговий і духовний осередок. В кінці століття тут прокладається залізниця.

Після розвалу Австро-Угорської імперії з ініціативи українофільських сил Мараморошу, зокрема братів Юлія та Михайла Бращайків, 21 січня 1919 р. в Хусті відбулися “Всенародні збори угорських русинів”, на яких 420 делегатів з 175 населених пунктів Закарпаття прийняли історичне рішення – “До України!” Та в силу історичних обставин весь край було прилучено до Чехословаччини. Яскравою і водночас трагічною сторінкою історії були події кінця 1938 і початку 1939 р. Хуст стає столицею автономного державного утворення Карпатська Україна. 15 березня 1939 р. вже в ході окупації краю угорськими військами всенародно обраний Сойм КУ проголосив незалежність Карпатської України, а Президентом держави обрав Августина Волошина. Короткий спалах державності був жорстоко придушений.

До осені 1944 р. Хустщина як і весь край перебували в умовах угорського військово-тоталітарного режиму.

В серпні 1943 р. на полонину г.Менчул, що біля с.Драгова висадилась радянська парашутно-десантна група. Спроби створити широку підпільну мережу в краї були ліквідовані угорськими спецслужбами. 24 жовтня 1944 р. в місто вступили війська Червоної армії.

За радянські доби Хуст перетворюється в третій після Ужгорода та Мукачева економічний і культурний центр Закарпаття. Поряд з позитивними зрушеннями накопичувалися питання щодо благоустрою та стану комунальних об”єктів району.

В часі державної незалежності України соціально-економічні проблеми міста і району є типовими проблемами перехідного періоду. Сьогодні в місті функціонує 10 загальноосвітніх середніх закладів, кілька коледжів та навчально-консультативних пунктів і відділень вищих навчальних закладів, Карпатський інститут підприємництва університету “Україна”. В місті і районі росте мережа торгових закладів, об”єктів громадського харчування, готелів, реставруються і будуються культові споруди.

Окрасою околиць Хуста є “Долина нарцисів” площею 256 га . господарська діяльність та антропогенний тиск останніх 30-40 років призвели до значного скорочення природних заростей нарцису вузьколистого. Сьогодні цей унікальний заповідний масив в урочищі Кіреші цвітом нарцису щовесни нагадує нам про ранимість довкілля і необхідність збереження природних багатств краю.

© Олег Мельник

Заступник голови Хустської державної

адміністрації. Хуст, 2006
 

 Пам’ятки історії та архітектури

Дерев’яні храми – витвори високої мистецької вартості

Пам'ятки дерев'яної архітектури, що розташовані на території району:

• Миколаївська церква і дзвіниця в с. Сокирниця;
• Церква св. Параскеви і дзвіниця в с. Олександрівка;
• Миколаївська церква і дзвіниця в с. Данилово;
• Михайлівська церква і дзвіниця в с. Крайниково.

Нижче подаємо докладніші відомості про кожну з цих перлин дерев'яної храмової архітектури Закарпаття.

Сокирниця (Церква св. Миколи Чудотворця, 1703 р.)

Дубові зруби храму вкриті високими дахами. Більший зруб ділиться на наву і бабинець. Вежу увінчує чотирисхилий шатор з високим шпилем і чотирма фіалами по кутах. На головному фасаді – закритий ґанок з трикутними прорізами вікон і вхідним порталом. Одвірок бабинця декоровано різьбленням. Іконостас зроблено в 1748 р. Згідно з версією реставраторів, сокирницьку церкву збудовано в селі Шашвар на початку XVII ст. В 1770 р. після перенесення в Сокирницю, церкву перебудовують і встановлюють вежу над бабинцем. Того ж року збудували високу каркасну дзвіницю.

Олександрівка (Церква св. Параскеви, 1751 р.)

Готична церква в Олександрівці увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір. Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами біля оснування шпиля височіє над західним зрубом. На головному фасаді – відкритий ґанок з арковою галереєю. В олександрівському храмі збережено багатий настінний розпис, виконаний в 1779 р. майстром Стефаном Теребельським та малювання народних майстрів. Біля церкви стоїть дерев'яна каркасна двоярусна дзвіниця.

Чи не найдавніша з них церква св. Парасковії в с. Олександрівка, яка носить явні ознаки стилю будівничих XY-XYI ст., хоч вперше згадується про неї в записці мукачівського єпископа Ольшанського за 1751 рік.

Данилово (Церква св. Миколи Чудотворця, 1779 р.)

Данилівська церква, що збудована в готичному стилі, – наймолодша серед готичних церков Хустщини і, можливо, найгарніша. Миколаївська церква була побудована в 1779 році, про що свідчать написи на дверях ганку латиницею, а на дверях церкви – кирилицею. Церква має дивовижні пропорції. Композиція форм підкреслює стрімкий зліт вежі з дуже високим шпилем: здається, ще мить – і дерев'яне диво здолає земне тяжіння.

Споруда двозрубна, тридільна, збудована з дубових колод. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґанком з аркоподібними прорізами. В інтер'єрі збереглися розписи 1828 р. роботи художника І. Корнмаєра. Біля церкви розташована струнка дерев'яна дзвіниця.

Крайниково (Михайлівська церква і дзвіниця, 1666-68 рр.)

Була побудована в 1666-1668 рр., про що свідчить напис на надпоріжнику притворного (бабинця). Церква тридільна з рівношироким бабинцем та навою і вужчим вівтарем. Побудова церкви архаїчна. Вона зведена з високих дубових брусів, з'єднана врубками в кнюк з потайним прямим зубом. Напис на дияконських дверях відноситься до 1763 р. В іконостасі збереглись ікони і з ХУІІ ст. "Собор архангела Михаїла".
Над бабинцем височить прямокутна в плані, висока вежа з підсябіттям з високим шпилястим завершенням і чотирма маленькими шпилями по кутах.

Побудована в XVII ст., церква мала плескаті перекриття, які йшли на сволоку. Плескаті перекриття були замінені на коробові в XVIII ст.

Ктиторський напис під зображеннями на стіні св. Миколи свідчить про те, що вони були намальовані в 1771 році. Ці зображення монохромні, виконані місцевим майстром у стилі народного закарпатського живопису.

Кам’яні храми – свідки давноминулих часів

Єлизаветинський костел кінця XIII ст. у м. Хуст

Є в районі і кам'яні споруди, що занесені в перелік пам'яток архітектури, охоронюваних державою. Це, зокрема, культові споруди в селищі Вишково та в місті Хуст. Перша з них – реформатська церква 1270 р., друга – Єлизаветинський костел кінця XIII ст.

Хустський  замок – па’ятка фортифікаційного будівництва

Хуст. Руїни замку ХII ХVII ст.ст.

Залишки колись могутньої фортеці, стіни якої витримали численні штурми і облоги, але були знищені громом і вогнем, знаходяться на вершині Замкової гори (висота 174 м). Звідси відкривається велична панорама на древнє місто.